Квиток в один кінець. Герой України Микола Любарець про перший вертолітний прорив на “Азовсталь” 2026

 <span>Вночі 19 березня 2022-го командир 18-ої бригади</span> <span>армійської авіації імені Ігоря Сікорського запитав у</span> <span>офіцера Миколи Любарця: "</span><em>Полетиш у Маріуполь?".</em>



<span>Летіти потрібно було з Дніпра, щоб доставити зброю, засоби зв'язку та медикаменти гарнізону оборони, забрати важкопоранених бійців із заводу "Азовсталь".</span>



<span>На той момент Маріуполь вже перебував у російському оточенні. Військові та цивільні потерпали від гуманітарної катастрофи та постійних ударів із суші, повітря, моря.</span>



<span>Льотчик, не вагаючись, відповів: "</span><em>Полечу".</em>



<em>"Це був квиток в один кінець, тому командування шукало добровольців. На "валідольні" задачі охочих небагато",</em> <span>– розповідає УП Любарець.</span>



<span>Він мав і особистий мотив летіти в Маріуполь. У підвалах "Азовсталі" працювала його дружина – військова анестезіологиня Юлія. Зв'язок із нею обірвався дуже швидко. Залишився один варіант переконатися, що його жінка жива – полетіти в оточене місто.</span>



<span>Після нічної розмови між комбригом і офіцером розпочалася підготовка до повітряної спецоперації в заблоковане місто, яку згодом усі називатимуть</span> <em>"першою успішною"</em><span>. Загалом вдалих</span> <a target="_blank" href="https://www.pravda.com.ua/articles/2022/06/09/7351390/"><span>місій було сім</span></a><span>.</span>



<span>Проте спершу в успіх маріупольської операції ніхто не вірив. У бойовому розпорядженні був зазначений лише виліт двох бортів із Дніпра в Маріуполь. Про повернення не було ні слова. </span>

Навіть командири екіпажів Микола Любарець і Олексій Гребенщиков сумнівалися, що вдасться виконати задачу і повернутися живими. Та зрештою 21 березня вдалося і вантаж доставити, і вісьмох поранених евакуювати.

31-річний Герой України, підполковник 18-ої бригади армійської авіації Микола Любарець розповів “Українській правді”, як летів у оточений Маріуполь на “пороховій бочці”, чи побачився на “Азовсталі” з дружиною, який талісман після “валідольної” задачі йому подарував Герой України Андрій “Джус” Пільщиков.

Ми також поспілкувалися про перший політ Миколи на вертольоті в 4 роки, прагнення бути цивільним льотчиком, “дебільні порядки” у військовому виші та “лайтові” операції в Конго.

Розповідаємо історію підполковника Любарця.

Читайте також: “Дураків в армії мало, але вони дуже грамотно розставлені”. Історія Героя України, який літав на “Азовсталь” і Зміїний

Перший політ

Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х над будинком Любарців у Новому Калинові на Львівщині постійно пролітали вертольоти. Поблизу міста був розташований військовий аеродром. Маленький Микола задивлявся в небо й уявляв, як сам літатиме, коли виросте. Але на цивільному гелікоптері. Адже за часів його дитинства “армія в Україні розвалювалася”, а служити “було неперспективно”.

– Мій батько – бойовий льотчик. Він брав участь у миротворчих місіях в Югославії, Африці. Тоді армійська авіація набиралася досвіду і трималась на плаву лише за рахунок миротворчих місій. Всі, хто не їздив у відрядження за кордон, не мали такого рівня професіоналізму, – розповідає Любарець.

Перший раз батько взяв Миколу на аеродром у 4 роки. Хлопець був у захваті від побачених гелікоптерів, особливо від величезних Мі-26.

“Я тоді був розміром з колесо”, – жартує Любарець.

Того дня Микола вперше піднявся в небо. Десантники стрибали з парашутами, а хлопець дивився, як це відбувається.

“Було прямо вау”, – згадує підполковник свій перший політ.

Батьківський приклад і дитячі мрії підштовхнули 17-річного Любарця вступити в Харківський національний університет Повітряних сил. Але “дебільні армійські порядки” швидко відбили в нього бажання вчитися.

Із часом у навчальній програмі зʼявилися професійні дисципліни та підготовка до польотів – Миколі стало цікавіше. В 2013-му він уперше за період курсантства піднявся в повітря. Відтоді жодного разу не сумнівався у своєму виборі.

Війна вдома і миротворча операція в Конго

Коли росіяни вторглися в Україну в 2014-му, українські льотчики вперше за часи незалежності брали участь у боях вдома, а не за кордоном. Це тривало недовго. Мінські домовленості 2014–2015 років забороняли бойове застосування авіації.

Микола Любарець тоді був курсантом. Він приєднався до 18-ої бригади армійської авіації після випуску з університету в 2016-му. Став командиром екіпажу вертольота Мі-8.

– Багато льотчиків мають свої забобони і традиції, – ділиться Микола. – Я обов’язково перед польотом вітаюся з вертольотом. Техніка відчуває тебе, а ти – її.

Передпольотний огляд – обов’язково. Пройти навколо вертольота і подивитися, чи все з ним окей – вже як традиція; а можливо, це через стан техніки і обладнання.

Ми літаємо на техніці 70–80-х років. Авіаційні заводи роблять ремонти, але дорогі і, як на мене, дуже неякісні. Після такого “ремонту” над бортом працюють інженери бригади. Вони доводять наші вертольоти до більш-менш нормального стану.

Любарець виконував різні завдання в АТО/ООС: евакуював поранених, доставляв вантажі, перевозив бійців для десантування. І чекав своєї черги на участь у миротворчій місії ООН. Охочих було багато – усі льотчики намагалися вирватися у відрядження за кордон, щоб набратися досвіду і заробити грошей.

Микола вирушив у Конго в 2019 році. За попереднім планом ротація була за пів року, але через COVID-19 затягнулася на 11 місяців.

Задачі в льотчиків-миротворців у Конго були приблизно такі самі, як в Україні – патрулювання, евакуації, перевезення іноземних бійців, які виконували наземні операції.

Любарець згадує часи в Конго з усмішкою на обличчі: “Це лайтові польоти, чисто покайфувати”.

Після приїзду в Україну він повернувся до навчань на полігонах і ротацій в ООС. Так було аж до осені 2021-го.

– В жовтні – листопаді почали з’являтися попередні дати російського вторгнення. Пізніше в інтернеті з’явилась інформація, що на “навчання” збройних сил РФ в польові госпіталі привезли кров. На навчання кров просто так не завозять, бо зберігати її – складний процес. У 18-ій бригаді почали готуватися до “повномасштабки” більш ретельно, – пригадує Любарець.

Всередині грудня комбриг “вісімнадцятки” перевів військову частину на казармене положення. Бійці постійно чергували на пунктах постійної дислокації (ППД). Зброя, боєкомплекти, інструктажі, “тривожні” сумки – усе було підготовлено до можливого бою.

– Ми чекали, що повномасштабна війна почнеться на Новий рік. Але в ніч на 1 січня 2022-го нічого особливого не сталося, окрім того, що росіяни посилили тиск на лінію бойового зіткнення, – каже льотчик.

“Сталося” майже через два місяці після Нового року.

Ввечері 23 лютого 2022-го воїни 18-ої бригади провели в Полтаві останні тренувальні польоти перед повномасштабним вторгненням.

Готовність № 1: повномасштабне російське вторгнення

Приблизно о 4-ій ранку 24 лютого 2022 року Миколі Любарцю зателефонували з частини – сповістили про тривогу: “Готовність № 1”.

Перший наказ – виводити борти з полтавського аеродрому на визначений майданчик у полі. Наступний – частині льотчиків перебазуватися на південний напрямок, щоб виконувати завдання на Миколаївщині, Херсонщині, у Запорізькій області.

Через стрімке просування російської армії на півдні все робилося “на льоту”, а задачі весь час змінювалися.

Наприклад, уранці 25 лютого група з 12 вертольотів мала перевезти особовий склад із полігону на Миколаївщині в район Антонівського мосту в Херсоні. Десант був готовий сідати у вертольоти, але задачу скасували – міст уже був під контролем окупантів.

– У перший тиждень на південному напрямку я взагалі не бачив наших наземних військ. Окрім розрахунку С-300, який був у районі Нової Каховки. І то, я не зрозумів, чи вони тільки розгортаються, чи вже згортаються, – розповідає Любарець.

Основною розвідкою в перші дні “повномасштабки” були місцеві мешканці. Від них льотчики отримували інформацію про пересування російських колон.

– Сусід, кум, сват, брат подзвонив: “Колона йде звідти і туди”, скинув відео, фото. Ці дані ми передавали по командній лінії наверх і чекали наказу летіти чи не летіти. Якщо летіти – де потім заправитися? Це була основна проблема в перший місяць. Росіяни перебили склади паливно-мастильних матеріалів (ПММ), доводилося по максимуму економити паливо.

По офіційній лінії інформація про пересування не встигала доходити вчасно. Запізнення було на пів години, але тоді це був дуже великий термін, – пояснює льотчик.

В березні екіпаж Любарця “переїхав” виконувати бойові завдання на Київський напрямок. Саме там командир і запропонував льотчику полетіти в Маріуполь.

Квиток в один кінець, або Місія “Маріуполь”

Деталі “валідольної” місії в Маріуполь – прямою мовою льотчика Миколи Любарця.

– Нам вдалося прорватися в Маріуполь, бо операція планувалася не лише силами армійської авіації, а й представниками ГУР. Були добре продумані маршрути завдяки більшому масиву інформації.

Готувалися до вильоту в Маріуполь кілька днів, хоча мали вилетіти майже одразу. Спочатку перебазувалися з Київщини на аеродром у Дніпрі. На заході сонця 19 березня мали виконати політ. Але через витік інформації операцію перенесли.

Наші вертольоти вилетіли в Маріуполь 21 березня 2022-го. На першому борту був Олексій Гребенщиков, на другому – ми з Романом Дрогомирецьким. З нами на бортах були представники спецслужб.

Ми летіли, як на пороховій бочці. Зброя на борту лежала насипом. Без ящиків, щоб більше корисного вантажу доставити гарнізону.

Летіли дуже низько – колесами по землі терлися. Чим нижче, тим краще, бо більше шансів, що тебе не “побачать” радіолокаційні станції та ППО ворога. Щільність російської протиповітряної оборони в Маріуполі зашкалювала.

Звичайно, було страшно, я ж здорова людина. Якщо не боїшся втратити життя, то це вже діагноз.

Коли приземлилися, в мене була ейфорія, бо вдалося долетіти і допомогти бійцям на “Азовсталі”. Час розвантаження був 12 хвилин. Вони тягнулися як ціла вічність.

Адреналін бив, нерви грали. Я розумів, що росіяни нас бачили по-любому. Місто було під постійним вогнем – як артилерії, так і авіації. В будь-який момент поруч міг впасти снаряд і вивести техніку з ладу, і можливості повернутися назад різко зменшаться.

Я підганяв хлопців, кричав: “Швидше, швидше!”. Вже після повернення до мене дійшло, що вони й так працювали на межі можливості – в повній амуніції після безсонних ночей. Мені соромно за те, що намагався їх пришвидшити.

Зрештою ми розвантажилися. Забрали важких поранених. Наступна задача – повернутися. Командир казав – живими.

Через особливості місцевості ми з Олексієм Гребенщиковим не могли сісти в одному місці на “Азовсталі”. Між нами не було прямої видимості, тому наш екіпаж пішов перший, а Олексія – через кілька хвилин. Інтервал був десь 5 кілометрів.

Коли перетнули лінію бойового зіткнення, РЕБ противника вже не був ефективний. Ми зв’язалися по радіо і з’ясували, що все добре. Але заспокоїлися вже після посадки на майданчику в Дніпропетровській області.

Я тоді одразу написав командиру, що ми всі повернулися, задачу виконали. Це одне з найприємніших SMS, які набирав у житті.

Після посадки на майданчик заправки побратими підбігли до мене, почали запитувати, чому не поспішаю до борта Олексія. Я коротко відповів, що підійду, коли виключать двигуни й вийде екіпаж. Тоді мені сказали, що в нього на борту моя дружина.

Я не повірив! Прийшов і побачив. Юлія супроводжувала поранених на борту Олексія Гребенщикова. Я не знав про це до останнього.

Коли шукали добровольців летіти в Маріуполь, я сказав командиру: “Якщо мені дадуть дозвіл її забрати звідти, вважайте, що я вже там”. Але усвідомлював, що навряд хтось дозволить посадити її на борт.

Я сподівався хоча би побачитися. Не знав, що моє прохання пішло по вертикалі і буде виконане так скоро. Завжди буду вдячний за такий подарунок від старших командирів, які були до цього причетні.

Дізнатися більше про історію Миколи та Юлії Любарців можна у фільмі “Підйомна сила”

До речі, на початку травня 2022-го ми з Романом Дрогомирецьким знову мали летіти на “Азовсталь”. Але 8 травня цю задачу зняли остаточно, бо вже неможливо було безпечно приземлитися. Екіпаж підполковника Олександра Шемета виявився останнім, кому вдалося виконати маріупольську місію й успішно повернутися.

Можливо, було би набагато більше успішних рейсів у Маріуполь, якби деякі цивільні, які не мали до місій жодного відношення, про них не знали.

Буквально наступного дня після купи “ура-повідомлень” від деяких блогерів у соцмережах та медіа про одну з успішних операцій ми понесли дуже великі й болючі втрати. Один екіпаж не повернувся з чергової маріупольської місії, за ним на порятунок полетів пошуково-рятувальний вертоліт – його екіпаж також загинув.

***

Президент присвоїв Миколі Любарцю звання Героя України 26 березня 2022-го. Льотчик дізнався про це перед вильотом на бойову задачу на Харківському напрямку.

Через кілька місяців після присвоєння звання Микола зустрівся з давнім знайомим, військовим льотчиком Андрієм Пільщиковим.

– За що “зірку” дали? – цікавився Джус.

Любарець поділився своєю маріупольською історією. Тоді Пільщиков почав розпитувати про обладнання, уніформу, підготовку вертольотчиків.

– Я сказав, що ми в основному всі задачі виконували в звичайній військовій формі, а не в спеціальній льотній, подекуди і в цивільному одязі, без шоломів. Андрій здивувався: “Як – без шоломів?”. А в нас їх просто не було. Або були “совкові”, через які не чути екіпаж.

Шоломів західних зразків у нас було вкрай мало. Вони використовувалися в основному на “валідольні” задачі. Джус був шокований. Десь у серпні 2022-го мені прийшло сповіщення від нової пошти про посилку від нього. В коробці був шолом, – розповідає Микола.

Він донині літає в шоломі, який подарував Джус.

Одна з основних задач армійської авіації зараз – збивати російські безпілотники. Українським льотчикам вдалося знищити тисячі “Шахедів”, “Гербер”, “Орланів” та дронів інших типів.

<em>– В перші дні "повномасштабки" ми знищували колони росіян з горизонтального польоту практично в упор. Зараз дальність</em> <span>(удару – УП)</span> <em>надзвичайно велика. Знищення ворога з відстані 1000</em>–<em>1500 метрів здається фантастикою, ніби це було в часи динозаврів.</em>



<em>Окупанти закопуються в землю в 2</em>–<em>3 поверхи. Наші НАРи</em> <span>(некеровані авіаційні ракети – УП)</span> <em>стають неефективні.</em> <em>Тому ми на знищення дронів переключаємося. З ними ще можемо потягатися на обладнанні, яке маємо, –</em> <span>пояснює Микола.</span>



<span>Нових вертольотів західних зразків армійська авіація наразі не має.</span>



<span>–</span> <em>Країни-партнери передавали Україні Мі-8, Мі-24. Вони новіші, ніж українські, але все одно – технології минулого століття. Скільки "Жигулі" не тюнінгуй, "Бентлі" не вийде</em><span>, – додає Любарець.</span>

Ангеліна Страшкулич, УП

Квиток в один кінець. Герой України Микола Любарець про перший вертолітний прорив на “Азовсталь” 2026 IUSTITIA.BG – Investigations 2009-2026 2026-03-05 04:25:00 Останні новини, світові новини, новини країни, найважливіші новини, останні новини, найважливіше, останнє дня, Правосуддя, Петро Нізамов, Пір’я, Петро Нізамов- Пір’я, Правосуддя bg, iustitia.bg, iustitia, iusticia, usticia, розслідування, Бургас, Болгарія, новини, термінові новини, новини дня, новини сьогодні, новини сьогодні, новини Болгарії, Новини з Болгарії, бліц-новини, головні новини, найважливіше, найбільш коментовані, останні новини, Бойко Борисов, новини, погода, коронавірус, новини, новини, погода, facebook, youtube, facebook, instagram, сьогоднішні новини, новини останньої хвилини, новини сьогодні, сьогоднішні новини, новини, новини bg, провідні новини, гарячі новини, новини bg, новинний сайт, всі новини, новини bg, новини останньої години, останні, останні новини bg, новини сьогодні, новини сьогодні, новини останньої години, останні новини, сьогодні, новини bg, новини, новини 24 години, vesti bg novini, світові новини, bird bg, bivol бг, бівол, труд бг новини, останні новини сьогодні, новини бг новини, привіт, Болгарія, герб політичної партії, Делян Пеєвський, скандальний, Болгарське національне телебачення, Вільна Європа, телебачення, скандал, ексклюзив, прямий ефір, прямий ефір зараз, тв, тв онлайн, телепрограма, бг, прямий ефір зараз, теленовини, онлайн, прямий ефір онлайн, суд, суд Бургаса, окружний суд Бургаса, суд Бургаса, окружний суд Бургаса, окружний суд Бургаса, окружний суд Бургаса, апеляційний суд Бургаса, прокурор Бургаса, прокуратура Бургаса, окружна прокуратура Бургаса, головний прокурор, Іван Гешев, прокурор Гешев, Цацаров, мвр Бургас, одмвр Бургас, одп Бургас, поліція Бургас, районна поліція Бургас, прокурор Цацаров, справи сгс, суд Варна, голова Верховного суду, судові рішення у цивільних справах, рішення у справах, суд Пловдіва, судове рішення, рішення у справах, Варна суд, кримінальні, справи, районні, рішення районного суду, робота в суді, голова Верховного суду, судді Верховного суду, Софійський суд, заступники суддів, Пловдів, Пловдівський суд, судді Пловдів, Верховний суд, Інспекторат Верховного суду, Вища судова рада, Верховний суд, Вища судова рада, адвокат, адвокат у кримінальних справах, адвокат у цивільних справах, адвокат у шлюбних справах, адвокат у адміністративних справах, кримінальне право, кримінальний процес, цивільне право, цивільний процес, адміністративне право, конституційне право,