29 червня приблизно о 21:00 у Монако пролунав вибух, внаслідок якого постраждали три особи, двоє з яких отримали дуже важкі поранення. Тоді джерела “Української правди” в бізнесових колах повідомили, що йдеться про підсанкційного українського бізнесмена Вадима Єрмолаєва та його близьких.
Після вибуху почалась масштабна операція з пошуку людини, яка заклала вибухівку, потрапивши на записи камер спостереження. Вважалося, що ця особа встигла виїхати на територію Франції. Пізніше журналісти з’ясували, що підозрюваною є жінка, яка могла видавати себе за чоловіка. Нею виявилася громадянка України Анастасія Березовська.
ЗМІ повідомляли, що слідство в Монако у справі про замах на Єрмолаєва розглядає версію про причетність СБУ.
7 липня стало відомо, що Березовську знайшли убитою і закопаною під Києвом.
Того ж дня Нацполіція, СБУ, ГУР та ОГП повідомили, що затримали двох осіб за підозрою у вбивстві жінки, яку розшукував Інтерпол. Слідство припускає, що чоловіки також могли бути причетні до замаху на українського бізнесмена в Монако, оскільки має дані, що вони неодноразово здійснювали перекази на криптовалютні та банківські рахунки Березовської.
За версією слідства, Березовську вбили 3 липня поблизу селища Юрів Київської області співробітник Головного управління розвідки Міноборони Владислав Реут і його спільник, колишній співробітник СБУ Віталій Жикович.
За даними співрозмовників “Української правди”, близьких до розслідування, слідство вважає, що саме вони могли бути організаторами теракту в Монако.
Важливо зазначити, що станом на зараз у силових колах циркулюють дві полярні версії довкола розслідування резонансної справи. Джерела “Української правди” у Службі безпеки переконують, що за замахом можуть стояти “гурівці”, близькі до Кирила Буданова. Тоді як в оточенні Буданова переконують, що цю справу може використовувати тимчасовий виконувач обов’язків голови СБУ Олександр Поклад, з яким у керівника Офісу президента відкритий конфлікт після вбивства Дениса Кірєєва.
“Українська правда” понад місяць намагалась домовитись із Вадимом Єрмолаєвим про інтерв’ю. Він тричі переносив дату, посилаючись на проблеми зі здоров’ям. На минулому тижні редакції вдалося записати велику розмову з потерпілим.
Хто міг організувати спробу вбивства? Чому одразу після замаху бізнесмен зробив декілька суперечливих заяв? Хто справляє тиск на підозрюваних? І чи можуть тиснути на самого Єрмолаєва?
“Як вона виготовила цю бомбу?!”
– Вадиме Володимировичу, наскільки ми розуміємо, станом на зараз в Україні велика кількість людей перебувають у напрузі через теракт і спробу вбивства, які відбулися наприкінці червня в Монако. Ви ніколи не були скандальним бізнесменом, але чомусь хтось намагався вбити саме вас. Як правило, правоохоронці в таких випадках кажуть: назвіть 5–10 прізвищ, які, як ви вважаєте, можуть і могли б бути дотичними до спроби вбивства. Вам таке питання ставили, наприклад, французькі правоохоронці? Що ви відповіли?
– Так, вони мені ставили подібні питання. Я їм сказав, що навіть не можу одного імені назвати. Я ніколи ні з ким не конфліктував, завжди обходив гострі кути, ніколи не займався якимось бізнесом, який має стосунок до криміналу або може викликати якусь там нездорову конкуренцію. Тому я навіть уявити собі не можу. Я нікому не винен, мені ніхто не винен.
– Тоді, по-вашому, що сталося і чому?
– Не розумію. Я дуже сподіваюся, що правоохоронці знайдуть відповідь на це питання. Це мене дуже хвилює, тому що як далі жити моїй родині? У мене є п’ятеро дітей, сім’я, вони всі тепер не знають, як їм жити.
– Коли ви востаннє були в Україні?
– 16 травня цього року, я був кілька днів.
– У нас теж була інформація, що ви менше ніж за місяць до того, що сталося тут, у Монако, відвідували Україну. З якою метою? Можливо, ви там з кимось зустрічалися? Це була робоча поїздка чи приватна?
– Це була приватна поїздка, я давно не був, я хотів подивитися, яка зараз у Дніпрі обстановка, в якому стані все, що я створював, те, що я передав сім’ї в управління. Поїхав, подивився два дні і повернувся.
– А якісь робочі зустрічі, що стосуються бізнесових питань, у вас були?
– Ні, такого нічого немає.
– Я так розумію, до того ви в Україні давно не були? Коли востаннє?
– Я був в Україні до цього у грудні 23-го року. До того, як на мене запровадили санкції, я проводив в Україні весь час, який мені дозволяв закон. А закон мені дозволяв проводити 90 днів за останні 180 днів. Такий закон. Оскільки я не маю українського паспорта, я не громадянин України, я не податковий резидент України, тому я мав право і зараз маю право проводити в Україні 90 днів за останні 180 днів. Цим правом користувався і весь цей час проводив в Україні.
– Ви не пов’язуєте ніяк цей візит, якихось людей, з якими ви розмовляли, з тим, що сталося потім у Монако?
– Ні.
– А питання санкцій і вашого в’їзду в Україну – вони не суперечать одне одному?
– За законом я маю право в’їжджати, у мене немає обмежень для в’їзду в Україну.
– Можливо, хтось на вас виходив, коли ви були в Україні, пропонував зустрітися? Люди, пов’язані з бізнесовими структурами, кримінальними, правоохоронними?
– Ні, ніхто не виходив ні з правоохоронців, ні з бізнесових…
Я хотів би сказати ось що. Я це (поїздку в Україну і замах – УП) не пов’язую, по-перше. А по-друге, ми розуміємо, що стежити за мною почали набагато раніше, ніж я поїхав в Україну, ще в Монако. Виходить, ідея із замахом на мене, умовно, з’явилася набагато раніше, ніж я їздив в Україну. Тому моя поїздка в Україну не могла бути причиною того, що сталося.
Правоохоронці в Монако бачили на своїх камерах пані Анастасію Березовську, вони її бачили вже з початку травня або, може, навіть у квітні, як вона тут проводить, як назвати це, стеження чи що.
– А коли ви були в Україні, ви не помічали ніякого стеження, якихось дивних людей?
– Ні, я був дуже мало – 2,5 дня.
– Пропоную почати з 29 червня, дня, коли стався замах. Будь ласка, відтворіть той вечір, все, що ви пам’ятаєте.
– Я цілий день був удома. Моя цивільна дружина вдень ходила кудись із подругами. І потім ввечері, оскільки дитина захотіла їсти, ми пішли в кафе поїсти. Ми нічого не резервували, пішли на набережну в кафе “Зефір”, якось так воно називається. Підійшли в одне кафе, там не було місць, у друге – в цьому кафе нам сказали: “Так, є столик на вулиці”. Ми сіли, поїли протягом години і пішки повернулися сюди додому. У той момент, коли я підійшов до дверей, усі підійшли, і я дістав такий магнітний ключик, щоб прикласти його до дверей, у цей момент стався вибух.
– Наскільки я розумію, на той момент у вас не було особистої охорони?
– У мене її взагалі ніколи немає. Я завжди їжджу сам за кермом, мені не потрібна ніяка охорона.
– Чи є інформація, що Березовська стежила за вами не одна?
– Це логічно, вона не могла одна працювати в Європі. Ми всі бачимо в кіно або як це в книжках відбувається. Зазвичай стежить не один, а 2–3 людини, які змінюються. Найімовірніше, Березовська теж була не одна.
– Що вам відомо з матеріалів слідства, як готувався замах? Можливо, французьке чи українське слідство пояснило, як відбувалося стеження?
– Французьке слідство нічим не ділиться. Вони тільки ставлять питання періодично, але нічим не діляться. Я запитував у них кілька разів, можливо, вони знають ще якихось людей, які займалися стеженням за мною? Вони кажуть, що це таємниця слідства – ми нічого розповісти не можемо.
Цілком можливо, вони побоюються, що якщо вони знову назвуть якесь прізвище, то цю людину просто ліквідують так само, як Березовську. А якщо ці люди були і вони потім поїхали в Україну, то я не виключаю, що їх уже ліквідували, щоб нікому було давати жодні показання в разі, якщо їх спіймають.
– Тобто ви вважаєте помилкою те, що правоохоронні органи назвали Березовську, показали, що це вона?
– Так, я вважаю, що це була їхня помилка. Вони мали включитися з українськими правоохоронцями, затримати її, щоб вона давала показання. Але зроблено те, що зроблено, вони діяли за якимось своїм протоколом, опублікували її фотографію, оголосили її в міжнародний розшук, і вийшло те, що вийшло.
– Можливо, українське слідство більше співпрацює з вами?
– Вони теж нічого зайвого не говорять. Але з того, що зрозуміло, – вибухівка була дуже рідкісна. Із загальних джерел відомо, що у звичайних військових такої вибухівки немає, а в ГУР вона є.
Водночас у цій історії фігурує офіцер ГУР Владислав Реут, який безпосередньо брав участь у вбивстві Березовської. Є також інформація, що Реут – фахівець із вибухових пристроїв і що саме він виготовив пристрій, використаний під час замаху. Тому сам собою напрошується висновок про можливий зв’язок між походженням цієї вибухівки та участю Реута.
– Тобто він не тільки міг брати участь у вбивстві, але й виконувати, власне, частину цієї задачі по замаху?
– Так, він точно в цьому брав участь.
– Вважаєте, вас хотіли саме вбити чи залякати?
– Думаю, вбити. Тому що те, що ми вижили – я не знаю, якась випадковість. Двері, величезні двері, які підняти неможливо, їх вибухом вирвало і розламало на тріски. Вони лежать, ви можете сфотографувати, за ліфтом, коли будете спускатися. Спробуйте їх підняти рукою – це неможливо.
Моя жінка, цивільна дружина Анна, була страшенно травмована, дуже сильно. От тільки зараз вона хоч потроху почала говорити. Вона місяць була в комі. Вона зараз тільки починає рухати руками. Це був потужний вибух. Дитину відкинуло – може, через те, що вона легка.
Коли це все сталося, я повернув голову, бачу, що син там махає закривавленими руками, у нього закривавлені руки, ноги, все. У нього зламалася якась частина кістки на нозі, він був у гіпсі, у нього були теж опіки, йому теж пересаджували шкіру, тому що без пересадки шкіри це все не могло загоїтися.
– Які ще вам відомі подробиці організації і виконання?
– Поки більше ніяких. Але я дуже сподіваюся, що правоохоронці наші, СБУ і МВС, зможуть цю справу просунути. Хоча, звісно, останнім часом розслідування якось почало гальмуватися.
– З чим ви це пов’язуєте?
– Думаю, якісь зацікавлені особи тиснуть на слідство, як мінімум на МВС, і МВС трохи пригальмовує свої дії. Ой, вибачте – Національна поліція. Національна поліція трохи пригальмовує свої дії в розслідуванні.
– Це серйозна заява. Хто, по-вашому, може здійснювати такий тиск?
– Не знаю. Ті, хто хоче якимось чином вигородити Реута, Жиковича та інших учасників цього злочину.
– 15 липня ви заявили про причетність чинних співробітників ГУР до вибуху, а 20 липня в інтерв’ю сказали, що не знаєте, хто хотів вас убити. Чому ви зробили такі різні заяви?
– Я думаю, це був неправильний переклад або хтось спотворив. Я весь час говорив, що, виходячи з тих людей, які брали участь у цьому злочині, зрозуміло, що брали участь співробітники на якомусь нижчому рівні, хоча пан Реут – підполковник ГУР, не такий вже він і маленький персонаж, не сержант за званням.
Ну і, напевно, все-таки багато місяців ішла підготовка, потрібні були фінанси тощо. Найімовірніше, існує і замовник, і якийсь вищий середній рівень якихось людей у ГУР. Я впевнений, що в цьому, знову ж таки, мені так здається, що це не може бути ні Офіс президента, ну занадто, ні керівництво ГУР.
Я думаю, ці люди не брали участі. Тому що якби ці люди брали участь у позасудових стратах, то я собі навіть уявити не можу, де тоді наша держава, на якому ми рівні розвитку. Тому я думаю, що це все-таки за гроші хтось найняв, організував усю цю процедуру. Коли спіймають, ми дізнаємося, яка була мотивація у того, хто це і замовив, і прийняв замовлення.
– Можливо, ви знаєте про інших співробітників або службовців ГУР, окрім Реута, які могли бути задіяні?
– На жаль, не знаю. Я ж усе-таки не веду слідство, і слідство не ділиться з нами якимись секретними даними. Але думаю, що з усіх, хто міг бути задіяний ще, це мінімум рідний брат Владислава Реута, він теж співробітник або колишній співробітник ГУР, Євген Реут.
– Чи бачили або чули ви якісь докази того, що Реут виконував приватне замовлення – тобто його хтось найняв. Чи це могло бути завдання Головного управління розвідки?
– Ні, такої ніякої інформації немає, ми маємо тільки те, що маємо: що він брав участь, що він діяв; але іншої інформації у нас немає.
– Як ви вважаєте, якою могла бути мотивація співробітників ГУР – суто фінансовою?
– Думаю, так. Тому що зі мною вони ніколи не були знайомі. Яка в них ще могла бути мотивація? Тільки гроші.
– Але якщо до операції були залучені люди, пов’язані зі спецслужбами, вони мали усвідомлювати ризики: що Березовську можуть ідентифікувати, що залишаться сліди, що операцію в Монако ретельно розслідуватимуть. Ви все одно вважаєте, що вони могли піти на такий ризик за гроші?
– Поки, думаю, так, поки думаю, що за гроші. Березовська намагалася ховатися, вона маскувалася. Поліція Монако не відразу встановила її, у них на це пішло майже дві доби, поки вони зіставили всі зйомки за останній місяць, усе, що відбувалося.
– Чи зверталися ви або ваші представники безпосередньо до Головного управління розвідки, щоб отримати відповіді щодо можливої причетності Реута до замаху?
– Так, наш адвокат писав адвокатський запит, але поки ми відповідей не отримали.
– Запит був адресований керівництву ГУР?
– Думаю, так. Я, чесно кажучи, не знаю, але він людина грамотна, я думаю, він звертався до керівництва.
– За два місяці після вибуху з вами контактував хтось із Головного управління розвідки Міністерства оборони?
– Так, зі мною спілкувалися, але я не хочу називати прізвище поки. Так, мені люди намагалися пояснити, що Головне управління розвідки до цього не причетне. Ввічливо, культурно я їм так само сказав, що як воно може бути не причетне, коли підполковник ГУР прямо зараз заарештований і брав участь у цьому заході? Якщо він чинний підполковник, як може ГУР не бути причетним до цього? Він же не двірник, не охоронець десь на дверях. Якось так.
– Можливо, вони вважають, що Реут взагалі не причетний до замаху?
– Я не знаю, вони його не виправдовували, вони просто говорили про те, що треба краще в цьому розібратися, щоб звинувачення не було голослівним. Я кажу, що це ж моя особиста думка, я ж нікого не звинувачую. Це моя думка, що раз там є один із двох чинний офіцер ГУР, то, на мою думку, якось там і ГУР теж причетне. І в мене до них питання: минуло півтора місяця, при всій потужності цієї організації, ресурсах, чому вони досі не розібралися і не знайшли решту учасників цього всього.
– Ви ставили це питання людям із ГУР, які з вами контактували?
– Так.
– Що вони відповідали?
– Кажуть, що розбираємося.
– За інформацією джерел “Української правди”, з вами контактував Дмитро Усов (колишній заступник керівника ГУР МО – УП). Це правда?
– Це ваші припущення, з ким я говорив, але я не хочу поки коментувати.
– Незалежно від того, з ким саме ви говорили в ГУР, чи чинили на вас під час цих розмов якийсь тиск або щось пропонували?
– Розмови були дуже культурні, ввічливі, взаєморозуміння. Вони потім мені теж сказали, що так, “ми розуміємо вас, що у вас там ваша жінка лежить у лікарні, дитина, ми все розуміємо, ваші, так скажімо, побоювання, звинувачення”.
– Вони казали, що хочуть самі розібратися в цій історії?
– Так, пообіцяли, що вони будуть розбиратися.
– Минуло вже майже два місяці. Чи отримали ви за цей час якусь позицію ГУР щодо цієї історії?
– Насправді без малого два місяці минуло, і суспільство досі не почуло жодної публічної позиції ГУР за винятком того, що пан Юсов – я так розумію, це прессекретар ГУР – висловився про те, що “ми розбираємося”. І все. Тобто був такий один коментар, і все інше – тиша, що я не я, хата не моя, це теж…
– Тобто вас дивує, що ГУР досі публічно не висловилося навіть щодо затримання Реута?
– ГУР справді майже ніяк це не коментує. Їхня позиція зводиться до того, що слідство триває і поки нічого не зрозуміло. Але навіть щодо Реута ніхто публічно не заявив, що співробітник ГУР брав участь у вбивстві Анастасії Березовської. Це ж факт.
Вони самі вказали, де її закопали. Якби вони її не вбивали, то не знали б, де вона похована, куди викинули пістолет і її телефон. Але вони самі все це показали. Отже, це вони її вбивали. Ми не суд і не можемо робити остаточних висновків, але є очевидні логічні факти.
– Щодо другого підозрюваного, Жиковича. Була інформація, що він раніше був позаштатним співробітником СБУ. Що вам про це відомо?
– Ми не знаємо, чи був він колись у МВС, але в матеріалах, у тому, що опубліковано, (йдеться – ред.), що він був колись позаштатним співробітником СБУ.
– Чи є у вас якась актуальна інформація? Можливо, хтось із правоохоронних органів ділився з вами, чи мав Жикович на момент виконання цього замаху стосунок до якогось органу чи спецслужби, чи не мав?
– У нас немає такої інформації на цей момент. Ми знаємо, що він колись був позаштатним співробітником СБУ, потім він перестав бути позаштатним співробітником СБУ. Ким він був на момент цього злочину, ми точно не знаємо.
– Чи був він пов’язаний із ГУР або, можливо, зі Службою безпеки України – у вас немає жодної інформації?
– Ні.
– Я правильно розумію, що ні Жиковича, ні Реута, ні Березовську ви та члени вашої родини раніше не знали?
– Ніколи не бачили і ніколи не були знайомі.
– Чи відомо вам, як Березовська отримала інформацію про місце вашого проживання та інші дані, необхідні для стеження за вами?
– Ні, не знаю. Такої інформації у мене немає, як вона це все отримала. Я думаю, це теж було, найімовірніше, від замовника. Тому що знайти мене тут дуже нескладно, місто дуже маленьке, я ходжу пішки вулицями. Що тут? 4–5 вулиць. Якщо сісти в якесь кафе, то протягом тижня ти в будь-якому разі помітиш якусь людину, на яку ти чекаєш.
– Підозрювані, наскільки відомо, заявляли, що Березовська могла діяти з власної ініціативи або виконувати приватне комерційне замовлення, а її вбивство могло бути окремою операцією. Чому ви відкидаєте цю версію?
– А де вона тоді взяла вибухівку, яка є тільки у якихось суперспецпідрозділів типу ГУР? Як вона виготовила цю бомбу? Це не могла бути її особиста ініціатива, тому що вона гроші отримувала на витрати, вона звітувала. А кому вона звітувала?
– Українському слідству вдалося відновити відео Березовської, яке може бути звітом про виконання завдання. Чи відомо вам, для кого вона його записувала?
– Не знаю, цієї інформації у нас немає.
– Чи змінилися за ці два місяці ваші власні версії щодо мотиву та можливого замовника замаху? Ви отримали якусь нову інформацію?
– Ні.
– Серед версій замаху називали можливий зв’язок членів вашої родини з колцентрами. Як ви ставитеся до цієї версії?
– Я думаю, це якась дурниця.
– Можливо, ця версія виникла через те, що ринок колцентрів вважається досить агресивним?
– Я особисто ніколи ні до чого цього не мав жодного стосунку, крім як телефоном я не вмію користуватися нічим – ні комп’ютером, нічим. Тобто я взагалі далекий від подібних речей.
– Вам відомо, чи перевіряло слідство цю версію?
– Слідство перевіряло цю версію. Я сподіваюся, що перевіряло, вони не звітують. Я сподіваюся, що вони вже все перевірили, всі подібні версії.
– Вашого сина Артура в грудні минулого року затримали на Кіпрі за запитом естонських правоохоронців. Його, зокрема, підозрювали у причетності до діяльності колцентрів. Що ви можете сказати про цю справу?
– Його підозрювали, але ми як батьки не могли погодитися з тим, щоб він три роки чекав початку суду. Тому ми з мамою наполягли на укладенні угоди з правоохоронцями. Він уклав її без визнання вини. Якби були очевидні докази його вини, навряд чи естонська сторона погодилася б на таку угоду без визнання вини і без інших наслідків.
– Є версія, що в межах цієї угоди ваш син міг надати інформацію про діяльність колцентрів і це могло стати мотивом для замаху на вас. Що ви про це думаєте?
– Я нічого цього не знаю, тому що я не був учасником цих подій. Моя дружина зі своїх коштів сплатила штраф, який був при укладенні угоди, і на цьому все. Все, що я знаю. Давав він якісь… Думаю, що жодних показань не було, тому що навряд чи він щось таке знав, що могло б їх зацікавити.
– Чи може замах на вас бути якось пов’язаний із подіями, що відбулися на початку року на Балі?
– Думаю, взагалі ніяк, думаю, це взагалі з різних життів.
– Тобто версію про зв’язок замаху з колцентрами ви відкидаєте?
– Так, я відкидаю цю версію, тому що я до цього ніколи жодного стосунку не мав, ні до чого подібного.
– А щодо вашого сина?
– Ми ж уже з вами визначилися, що він вину не визнав. Займається зараз якимось своїм бізнесом, сім’єю, у нього троє дітей. Все. Я знаю, що він точно… Давайте, раніше я його не контролював – дорослий чоловік. Але на сьогодні з того, що мені відомо, то він 100% жодного стосунку ні до чого подібного не має.
– Чи пов’язана бізнес-діяльність вашого сина з бізнесом Олександра Петровського (відомий у кримінальних колах бізнесмен з Дніпра – УП)?
– 100% ні. Наша сім’я з сім’єю Петровського в плані якихось бізнесових відносин ніколи не перетиналася.
– Чи розглядаєте ви російський слід у замаху на вас і вашу родину?
– Я не можу сказати, я не знаю. Я так само ніколи не був пов’язаний із Росією – я не розумію, навіщо їм це треба. Так само я не розумію, навіщо це треба було б, наприклад, нашому Офісу президента або росіянам. Я ні для тих, ні для тих не становлю жодного інтересу.
– Останнім часом ви отримували якісь погрози, повідомлення чи сигнали з Росії або від пов’язаних із Росією бізнесменів чи структур?
– У мене взагалі немає жодного зв’язку з російськими бізнесменами, з Росією. Взагалі жодного.
– Пропоную перейти до санкцій.
– Будь ласка. У нас ще питання щодо Реута і Жиковича. У нас є інформація, що вони отримують повідомлення про те, що їм краще помовчувати і краще думати про сім’ю. Хто їм передає ці “привіти”, я не знаю, але вони їх отримують.
– Тобто, за вашою інформацією, Реут і Жикович, перебуваючи в СІЗО СБУ, отримують погрози?
– Скажімо так. Від кого, я не знаю.
“Я з державою ніколи не працював”
– За що, на вашу думку, проти вас запровадили санкції РНБО і на якій стадії зараз їх оскарження?
– Санкції – це незрозуміла історія. Їх запровадили, коли завели кримінальну справу за підозрою, і там був якийсь аргумент про те, що я працюю в Криму і плачу податки в Криму. Це була підозра. На підставі цієї підозри було порушено кримінальну справу. Вона не була розслідувана, а просто почалося розслідування, і на мене запровадили санкції за підозрою.
Ця справа була розслідувана, я вам передам документи, у мене є копія рішення суду, копія листа від генерального прокурора, від Служби безпеки, що я до цієї справи не маю стосунку. Ми зверталися, щоб ці санкції були зняті, але поки наше звернення не розглянуто.
– Я правильно розумію, що СБУ підозрювала вас або пов’язані з вами структури в тому, що після окупації Криму вони продовжили працювати за російським законодавством і сплачувати податки до бюджету Росії?
– Так точно. Ці підприємства і зараз продовжують працювати. Але як і що, нам це невідомо. Тому що в середині 23-го року ці підприємства були націоналізовані.
– У 2023-му році?
– Так. А ми перестали їх контролювати десь уже в 15-му році. Як тільки заборонили працювати на території, яку захопила Росія, ми теж перестали, ми хотіли продати, коли ще була можливість. Нам це не вдалося. Потім туди приїхали якісь бандити, які тиснули на директора, змусили його працювати на них.
Звинувачувати цього хлопця після того, що його побили, було неможливо. Будь-яка людина, якщо на неї так будуть тиснути, фізично бити, погрожувати сім’ї, звичайно, вона буде робити те, щоб урятувати себе і врятувати свою сім’ю.
Ми втратили контроль над цими підприємствами, і вони вже існували самі по собі.
– Після цього у вас не залишилося жодного зв’язку з цими підприємствами і ви не отримували від них грошей?
– Ні.
– Жодних доходів?
– Немає жодних фактів. Ми ніколи звідти не отримали жодної копійки. А як вони розпоряджалися вже отриманими грошима, це вже нам невідомо.
– Тобто, хто фактично отримував прибутки від “Алеф-Віналь-Крим” після окупації Криму, ви не знаєте?
Це був Двоскін Євген Володимирович (російський кримінальний бізнесмен – УП). Про нього ви можете прочитати в інтернеті те, що написано.
– Ви вважаєте, що саме Двоскін отримав контроль над цими підприємствами?
– Думаю, так, але не знаю, це невідомо. В інтернеті пишуть, що він на своїй дорогій машині заїжджає у двір ФСБ Росії в Москві. Це написано в інтернеті. Хоча сам він із кримінального світу.
– Після запровадження санкцій до вас виходив хтось, пов’язаний із владою, правоохоронними органами чи РНБО, і пропонував за гроші або в обмін на бізнес посприяти їх скасуванню?
– Ні, ніхто не виходив.
– А ви самі намагалися через когось домовитися про зняття санкцій?
– Ні, я не знаю, на кого треба виходити. Ми зверталися в усі органи, які в цьому беруть участь, писали в Генеральну прокуратуру. Адвокати писали всюди, де можна писати. Особисто я ні з ким не спілкувався і ні на кого не виходив.
– Тобто ви не розумієте ані причин запровадження санкцій, ані мотиву замаху на вас і вашу родину?
– Ні, не розумію. Цікавий факт, що майно, яке колись нам належало в Криму, в середині 23-го року разом із майном нашого президента було все націоналізовано одним указом Росії.
– Ви маєте на увазі квартиру Володимира Зеленського?
– Так. Був один указ, і ось у ньому були колишні наші підприємства, квартира.
– Якими українськими підприємствами ви зараз керуєте після запровадження санкцій? Чи передані вони в управління вашим близьким?
– Я не керую, моя сім’я займається управлінням. Я фактично вийшов на пенсію і займаюся інвестиціями тільки в цінні папери на фондовому ринку.
– Водночас пов’язані з вами компанії вже після запровадження санкцій отримували землю під порт на Одещині, відновлювали спецдозволи на користування надрами та продовжували працювати з державою. Як ви це пояснюєте?
– Я з державою ніколи не працював. Те, що ті підприємства, які колись мали до мене стосунок, побудували маленький річковий порт, напевно, треба пишатися, що люди під час війни будують інфраструктуру. Не розбиратися, як, що, навіщо. Тому що це дуже ризиковано.
Я, можливо, навіть і не будував би цей порт, якби це я робив. Тому що маленький причал, ще щось у нинішній ситуації можуть бути знищені, всі інвестовані гроші пропадуть. Тому мені здається, що навпаки треба вітати тих людей, які інвестують у ризиковані інфраструктурні речі для того, щоб країна могла щось експортувати. Я не розумію причин цього розбирання. Я думаю, це якась знову ж таки дурниця.
– Ви були знайомі з Андрієм Портновим? Чи допомагав він вам у питаннях санкцій або проблем із правоохоронними органами?
– Ні.
– Ви взагалі з ним не були знайомі?
– Я його бачив кілька разів у житті, але ми не були якимись близькими друзями, у нас не було якогось регулярного спілкування. Просто я його кілька разів у житті бачив.
– Є версія, що Портнов під час поїздок в Україну перед своїм убивством порушував питання щодо вас і запроваджених проти вас санкцій. Вам щось про це відомо?
– Я взагалі не знаю. Про Андрія Портнова не знаю нічого. Крім того, що його вбили – я прочитав у пресі, – я про нього не знаю нічого. Я ніколи не жив у Києві, ніколи не був у політичній тусовці, для мене це все чуже.
– Чи пов’язуєте ви запровадження санкцій зі спробою перерозподілити або забрати ваш бізнес?
– У мене немає якогось монопольного бізнесу, який був би надзвичайно цікавий. У мене є мережа бізнесів, партнери. Як відібрати, а партнерів куди подіти? Ні. Я більше інвестор, я інвестую в бізнес, а управляють ним інші. Так було раніше. Зараз цим далі займається сім’я, сімейний бізнес, а я займаюся інвестиціями у фондовий ринок Америки.
– При цьому санкції досі залишаються чинними?
– Ну, я сподіваюся, коли-небудь дадуть у руки розглянути ці матеріали, які я вам передам. Захочете – опублікуєте якусь частину.
“До Монако у мене претензій немає”
– Коли ви відмовилися від українського громадянства, ви пояснювали це, зокрема, потребою в міжнародному захисті. Від чого саме ви хотіли бути захищені?
– Не так, щоб у захисті. Просто світове законодавство більш надійне, ніж просто українське законодавство. А на Кіпрі воно міжнародне, британське право фактично. Ну от дивіться, я звертався до Верховного суду з питанням розглянути питання моїх санкцій по суті. Верховний суд відповідає, розглядає і каже, що на підставі поданих документів президент мав право запровадити санкції. У нас питання: ми ж не запитуємо у Верховного суду, мав право президент чи не мав. На підставі поданих документів, звичайно, мав і запровадив.
Але у нас тепер є нові документи, які говорять про те, що я до цього не маю стосунку. І ми їх просимо розібратися по суті. А вони не розбираються. Їм ставиш одне питання, а вони відповідають на інше. Ось це і є, так скажімо, якщо ти десь у Європі, у світі, то якось більш захищена система.
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що волієте жити в безпечному Монако, а не в Україні. Але замах на вас стався саме тут. Ви й після цього вважаєте Монако безпечнішим? І чи маєте претензії до князівства щодо того, що замах взагалі став можливим?
– Ну, давайте так, до князівства Монако у мене претензій ніяких немає. Уявіть собі, що якщо це відбулося тут, скільки це зусиль коштувало – адміністративних, фінансових, організаційних – організувати це тут, то в Україні, якби я жив, то, напевно, це можна було б зробити в 10 разів простіше.
– Клод Моніке (ексспівробітник французької розвідки DGSE, експерт з питань безпеки – УП) заявляв, що ви нібито готували виступ у Європарламенті про корупцію в Україні. Це правда?
– Це неправда. Я збирався просто брати участь, бути присутнім на інвестиційному… Це збиралися зробити круглий стіл щодо інвестицій у відновлення України. Щоб це було дослівно і чітко. Ні про яку корупцію під час цього круглого столу, мови не було ні в порядку денному, ніде. Збиралися поговорити про те, які інвестиції можна робити у відновлення України, які треба, які вигідно. Ось така була тема саме цього запланованого заходу.
– Після замаху ви залишаєтеся в Монако. Чи змінили ви заходи особистої безпеки?
– Я найняв собі зараз приватну охорону, поки триває слідство. Я сподіваюся, що коли слідство знайде замовників, то я зможу жити життям звичайної просто людини.
– Ви вірите, що слідство знайде замовника?
– Я на це дуже сподіваюся, дуже.
– Ви говорили, що під час замаху використали незвичайну вибухівку, яка може бути в розпорядженні спецслужб. Що саме це була за речовина?
– Це була якась рідка вибухівка. Вона була перевезена з України, доставлена вже у вигляді виробу, який виготовив Владислав Реут, була доставлена в Європу і тут уже застосована. Це дуже рідкісна річ, це рідка вибухівка, від якої потім залишаються страшні хімічні опіки на тілі. Ось такий теж є нюанс. Така вибухівка не продається ні в магазині, ніде, її немає у звичайних військах. Це дуже спеціалізована річ, дуже.
– Якщо, за вашою інформацією, пристрій виготовив Реут, ви припускаєте, що цю вибухівку він міг отримати в ГУР?
– Напрошується відповідь, що так. Десь же він її взяв? Найімовірніше, на роботі.
– Люди, які стежили за вами і готували замах, бачили, що ви перебуваєте разом із родиною. Тобто, на вашу думку, вони свідомо ухвалили рішення здійснити вибух, розуміючи, що постраждають усі троє?
– Так, звичайно, вони стежили за мною з моменту, як я вийшов із сім’єю з дому і пішов на набережну, зайшов у кафе, там поїли ми всі втрьох і так само втрьох повернулися. Вони, звичайно, розуміли, що ми всі троє разом, і в них був час на прийняття рішення, робити цей вибух чи ні. Тобто вони чітко розуміли, що постраждають усі троє, і вони прийняли це рішення, напевно, порадившись.
– В Україні є чимало тяжких злочинів, які роками залишаються нерозкритими. Якщо замовника цього замаху не встановлять, для вас фактично зберігатиметься пряма загроза. Що ви можете робити в такій ситуації?
– А мені нічого більше не залишається. Де є гарантія, що вони не повторять те, що вони зробили, ще раз? Моє завдання – знайти все-таки замовника і закінчити цю історію в залі суду. У мене немає іншого варіанта. Ви праві, що якісь злочини не розкривалися. Але в цьому злочині є двоє вже заарештованих людей, і вони не найпростіші люди. Їм загрожує довічний строк ув’язнення. Тобто їм треба добре подумати, хочуть вони отримати просто якийсь строк ув’язнення чи довічний. Тобто у них є вибір.
– Ви маєте на увазі, що підозрювані можуть піти на угоду зі слідством і назвати замовника або інших учасників злочину?
– Так точно, так і є. Ці люди є, це не так, що у нас глухий кут і ми нічого не розуміємо. Є конкретні два виконавці, які вбили ще одну виконавицю, які брали участь у всьому цьому. Тим більше займаються такі служби, як СБУ, МВС. ГУР обіцяє теж бути на боці справедливості, хоча ми поки цього не помітили, щоб вони вийшли з якоюсь заявою. Навіть про того ж Реута Владислава, який уже затриманий за вбивство Березовської, теж тиша.
Михайло Ткач
Замах у Монако. Перше велике інтерв’ю Вадима Єрмолаєва 2026
IUSTITIA.BG – Investigations 2009-2026 2026-08-31 04:00:00
Останні новини, світові новини, новини країни, найважливіші новини, останні новини, найважливіше, останнє дня, Правосуддя, Петро Нізамов, Пір’я, Петро Нізамов- Пір’я, Правосуддя bg, iustitia.bg, iustitia, iusticia, usticia, розслідування, Бургас, Болгарія, новини, термінові новини, новини дня, новини сьогодні, новини сьогодні, новини Болгарії, Новини з Болгарії, бліц-новини, головні новини, найважливіше, найбільш коментовані, останні новини, Бойко Борисов, новини, погода, коронавірус, новини, новини, погода, facebook, youtube, facebook, instagram, сьогоднішні новини, новини останньої хвилини, новини сьогодні, сьогоднішні новини, новини, новини bg, провідні новини, гарячі новини, новини bg, новинний сайт, всі новини, новини bg, новини останньої години, останні, останні новини bg, новини сьогодні, новини сьогодні, новини останньої години, останні новини, сьогодні, новини bg, новини, новини 24 години, vesti bg novini, світові новини, bird bg, bivol бг, бівол, труд бг новини, останні новини сьогодні, новини бг новини, привіт, Болгарія, герб політичної партії, Делян Пеєвський, скандальний, Болгарське національне телебачення, Вільна Європа, телебачення, скандал, ексклюзив, прямий ефір, прямий ефір зараз, тв, тв онлайн, телепрограма, бг, прямий ефір зараз, теленовини, онлайн, прямий ефір онлайн, суд, суд Бургаса, окружний суд Бургаса, суд Бургаса, окружний суд Бургаса, окружний суд Бургаса, окружний суд Бургаса, апеляційний суд Бургаса, прокурор Бургаса, прокуратура Бургаса, окружна прокуратура Бургаса, головний прокурор, Іван Гешев, прокурор Гешев, Цацаров, мвр Бургас, одмвр Бургас, одп Бургас, поліція Бургас, районна поліція Бургас, прокурор Цацаров, справи сгс, суд Варна, голова Верховного суду, судові рішення у цивільних справах, рішення у справах, суд Пловдіва, судове рішення, рішення у справах, Варна суд, кримінальні, справи, районні, рішення районного суду, робота в суді, голова Верховного суду, судді Верховного суду, Софійський суд, заступники суддів, Пловдів, Пловдівський суд, судді Пловдів, Верховний суд, Інспекторат Верховного суду, Вища судова рада, Верховний суд, Вища судова рада, адвокат, адвокат у кримінальних справах, адвокат у цивільних справах, адвокат у шлюбних справах, адвокат у адміністративних справах, кримінальне право, кримінальний процес, цивільне право, цивільний процес, адміністративне право, конституційне право,
