Арсеній Яценюк – рідкісний колекціонер найвищих державних посад. У 27 років він став міністром економіки Криму, в 30 – в.о. голови Нацбанку, потім – головою Верховної Ради, міністром економіки, міністром закордонних справ України та двічі прем’єром. Його „Народний фронт“ переміг за партійними списками на парламентських виборах 2014 року. Із прем’єрського крісла Яценюк пішов у 41 – і відтоді залишається поза великою владою. Нині він очолює Київський безпековий форум.
Найважливіші рішення його політичної кар’єри досі є предметом суперечок. Чи могла Україна протистояти захопленню Криму? Чому після беззбройної втрати півострова влада зважилася на АТО? Чи стримували український опір західні союзники, які не давали зброї та сподівалися домовитися з Путіним?
Яценюк захищає свої тодішні рішення, але розмова раз у раз повертає до сьогодення. Залежність від союзників, брак грошей і вибір між популярністю та непопулярними рішеннями заради збереження держави – обставини, з якими він уже мав справу.
Як діяти нинішньому уряду і що стоїть за американськими спробами домовитися з Москвою – в інтерв’ю Арсенія Яценюка „Українській правді“.
„Ми були голі, босі й без Збройних сил“
– Обама змусив віддати Крим без бою, – стверджує Дональд Трамп. У чому він зрештою неправий?
– Я не лише безпосередній учасник подій 2014–го року, моя політична кар’єра розпочалася в Криму. У 27 років я став міністром економіки АРК. Місцева комуністична газета „Кримська правда“ написала про це: „У Крим відправили бандерівця“. Під моїм керівництвом Міністерство економіки було єдиним в Раді міністрів АРК, яке перевело всю кореспонденцію й діловодство на українську мову.
У мене була дискусія з тодішнім колегою, міністром фінансів. Він завжди казав: „Ми кримчани“. Я його переконував: передусім ми всі – українці. Але кримчани ніколи не називали себе росіянами і Крим не був повністю проросійським у суспільно-політичному вимірі. Так, там був російський анклав Севастополь, а в Збройні сили, правоохоронні органи й органи безпеки Росія інфільтрувала все, що можна було.
Тож у дискусії, чи здали Крим, моя позиція така: ми могли відправити туди усі боєздатні сили і втратити і Крим, і Україну, або втримати Україну і сподіватися на дипломатичне врегулювання.
На всю Україну було 5 тисяч боєздатних військовослужбовців, – це офіційні дані Міністерства оборони, які я отримав як прем’єр-міністр, тоді – із грифом „Таємно“.
– Цього не вистачило б, щоб зупинити анексію?
– Путін уже тоді чітко заявляв, що російських військ там узагалі немає. А на медалі за окупацію Криму вони вказали дату 20 лютого. Така сама дата – у рішенні Верховної Ради України про початок російсько-української війни.
Коли я приїжджав у ЄС, нашим західним партнерам доводилося пояснювати: це не „зелені чоловічки“ й не „народна самооборона“, це Збройні сили Російської Федерації. Путін був готовий до повноцінної інтервенції, а ми були голі, босі, без Збройних сил.
Пригадайте: міністр оборони України за часів Януковича Лебедєв був російським агентом, громадянином Росії. Голова Служби безпеки – так само.
Фактично Росія інфільтрувала українські Збройні сили й органи безпеки. Ми опинилися перед неймовірно складним вибором: не було чим і не було ким захищати Крим.
– Що означає „5 тисяч боєздатних солдатів“, готових захищати Україну? Армія ж була більшою?
– Звичайно, армія тоді налічувала понад 100 тисяч, але тільки 5 тисяч військовослужбовців були здатні виконувати бойові завдання. Спочатку ці дані надали мені, а згодом виконувач обов’язків міністра оборони оголосив їх із трибуни Верховної Ради.
– Але вже під час кримських подій люди почали масово йти до військкоматів?
– Якби не добровольці, волонтери й добробати, ми тоді втратили б країну, тому що Збройних сил як таких не було. Ми оголосили три хвилі так званої часткової мобілізації. Загалом за 2 роки було, здається, 5 чи 6 хвиль, призвали понад 200 тисяч військовослужбовців.
Але пригадуєте, що військових не було в що одягати? Не було форми, не було чим годувати. Коли я прийшов, на рахунку було 108 тисяч гривень на всю державу, а зарплата військовослужбовців-строковиків становила чи то 600, чи то 800 гривень. Потім ми підняли її до 2–3 тисяч, а тим, хто брав участь в АТО – до 6 тисяч. Росія про все це чудово знала.
– Але було багато складів боєприпасів, величезна кількість зброї.
– Не було кому стріляти.
Семеро з десяти військовослужбовців у Криму зрадили присягу. Історія про те, що військовим не давали вказівки стріляти – неправда. Олександр Турчинов офіційно дав такий дозвіл 28 лютого 2014 року.
– Це було до чи після знаменитого засідання РНБО, на якому ви вирішували, що робити в цій ситуації?
– Це 28 лютого. Я просто не пригадую, коли було засідання.
– Воно й було 28-го.
– 28 лютого він дає вказівку застосовувати зброю для захисту українських військових об’єктів. Вона була за його підписом і підписом тодішнього секретаря Ради національної безпеки і оборони, шановного покійного Андрія Парубія.
Якби не добровольці, волонтери, якби нам не вдалося втримати загальну ситуацію, Путін пішов би далі. Повномасштабна агресія почалася б не у 2022-му, а почалася й завершилася б у 2014 році.
„Вони щиро вірили, що зможуть домовитися з Путіним“
– Експрезидент США Обама та ексканцлер Німеччини Меркель, пояснюючи свої кроки в 2014 році, стверджують: в Україні була складна внутрішньополітична ситуація і багато проросійськи налаштованого населення, саме в цьому причина неготовності воювати за свою територію. Чи мав цей фактор справді вирішальне значення?
– Я не військова людина і оперую виключно фактами. Не було ким воювати.
– „Жоден танк не повинен виїхати з казарми“, – закликала Юлія Тимошенко на засіданні РНБО 28 лютого. Чи були подібні прямі застереження з боку західних політиків?
– Можливо, президент Обама й канцлерка Меркель говоритимуть про проросійські настрої. Але треба відверто сказати: Білий дім, канцелярія та „Велика сімка“ загалом не були готові діяти.
Я одразу після призначення полетів до Білого дому. На жодній зустрічі мені навіть не натякнули, що Україні даватимуть зброю. Зате на кожній доводилося по 150 разів чути: „Ми робитимемо все для дипломатичного врегулювання“.
Що мені тоді вдалося? Я тоді виступав на засіданні Ради безпеки ООН, і ми отримали антиросійську резолюцію, підтриману сотнею країн. Документ визнавав анексію Криму незаконною. Вдалося хоча б розпочати процес запровадження санкцій.
Чи казали мені відкрито: „Ви не маєте права обороняти Крим“? Ні, так не казали. Тільки не дали жодного цента на те, щоб купити зброю й обороняти Крим.
У мене була неймовірно важка – це я максимально коректно формулюю – розмова із сьогоднішнім президентом Німеччини, тодішнім міністром закордонних справ паном Штайнмаєром.
Зустріч відбулася в аеропорту „Бориспіль“, у неї є свідки. Не хочу вдаватися в подробиці, але позиція наших німецьких колег щодо Росії та анексії Криму була взагалі неприйнятною. У залі в Борисполі просто запала тиша.
Це було недалеко від сьогоднішньої ситуації із Зеленським. Але я опанував себе і ми все-таки вийшли на спільну пресконференцію.
– Якою була позиція Штайнмаєра?
– У Європі був природний страх перед Росією, який минув тільки в 2022 році. Знаєте чому? Прийшло усвідомлення, що тепер цей страх стосується їх особисто, кожної їхньої країни.
Коли Росія напала на Україну, наші західні союзники зрозуміли: всі ці розмови про економічне співробітництво, про те, що Росія стане нормальною, бо з нею можна нормально співпрацювати, що її запросили до G8, що з нею ведуть діалог – порожні. Так само, як аплодисменти в Бундестазі, коли Путін у перші роки свого президентства виступав там німецькою й розповідав, яким великим демократом буде.
Вони зрозуміли: Росія – озвірілий ведмідь, який, здається, хоче загризти їх. Якщо він загризе Україну, наступними будуть вони. Тільки ціну платимо ми. Чи є в цьому щось особливе для міжнародної політики? На жаль, ні.
„Якщо їм не давати по морді, світ буде захоплений диктаторами“
– Із Штайнмаєром ви перетиналися і як міністр закордонних справ на саміті 2008-го року в Бухаресті, коли Німеччина фактично заблокувала зближення України з НАТО?
– Так. Знаєте, яке в мене було враження? Він дивився на мене як на маленьке пиво. Це був загальний настрій більшості німецького політичного й бізнесового істеблішменту.
У Німеччині після Другої світової війни залишився комплекс перед Росією – радянська пропаганда зробила свою справу.
Згодом відбувся справжній розворот Меркель. Після 2014-го року вона їздила до Києва, як по свячену воду. Просто сказати, що Меркель погана – некоректно.
Інша річ, що рішення не давати зброю Білий дім ухвалював не сам. Обама телефонував Меркель, вони спілкувалися і, напевно, щиро вірили, що зможуть якось домовитися з Путіним. Якось повернуть Крим, домовляться щодо Мінських угод, повернуть схід України…
– Але не момент анексії Криму ще не йшлося про жодні мирні домовленості. Мінські угоди були вже у вересні 2014-го…
– Я передаю загальну картину, їхній майндсет.
Проблема сучасного політичного істеблішменту у світі загалом – брак вольових політичних лідерів. Тому Путін і Сі, режими Ірану й Північної Кореї хочуть грати музику у світі. Якщо їм не давати по морді, світ буде захоплений диктаторами. Вийшло так, що ми, Україна, фактично єдині боремося з ними всіма.
Росія не самотня й не самостійна: за нею стоїть Китай. Що вона робила б, якби Китай не давав товарів подвійного призначення? Звідки на „Шахедах“ узялися реактивні двигуни? Ми не знаємо ступеню військово-технічного співробітництва між ними, але я переконаний, що воно є. Північна Корея утримується передусім коштом Китаю й постачає Росії все: від гарматного м’яса до балістики. Іран продає Китаю 90% своєї нафти.
Це нова сформована вісь зла. І тут, вибачте, тиць-пиздиць: наші американські союзники починають купувати в Росії дизель. Росія – ворог Америки, союзник усіх її ворогів – отримує геополітичну перемогу!
„Україна і тоді не була пріоритетом“
– Чому все-таки, не зважившись на збройний захист Криму, вже навесні влада зважилася на початок АТО?
– Тоді ми ще оголосили мобілізацію і збільшили фінансування армії до 5% ВВП. Солдат не було в що взути і вдгянути, що вже говорити про танки…
– У 2022 році також були проблеми з обмундируванням, засобами захисту і навіть їжею…
– У 2022 році українська армія була в сто разів підготовленішою, ніж у 2014-му. Я тут не применшую – у 100 разів. І у 2022 році російська армія перебувала за кілька десятків кілометрів від центру Києва. Це моя відповідь, зокрема, й щодо Криму.
– Гаразд, повернімося в 2014-ий. Що страшного вам сказав Штайнмаєр?
– Це була жорстка дискусія про Росію та посередницькі зусилля Швейцарії в діалозі з Росією. Якщо можна, тут зупинюся. До матів тільки не дійшло. А після того в залі „Борисполя“ запала тиша.
– Тобто лідери Німеччини, США, інші європейські лідери і значна частина українського політикуму вважали, що в опорі немає сенсу. Але потім пролунали перші постріли, і ви лише формалізували ситуацію „на полях“, оголосивши АТО?
– Коректніше сказати, що ситуація на місцях випереджала політичну. Я не хочу, щоб ми знецінювали людей.
У цій ситуації треба відверто сказати, якою була позиція Обами та всіх інших. Навіть запровадження санкцій проти Росії на той момент було безпрецедентним кроком. Пригадую розмови: „Будемо поетапно вводити, сподіваючись, що Росія піде на якісь поступки“. Їм було надзвичайно важко рухатися. Вони дуже не хотіли ядерного протистояння з Росією.
Вже тоді я дуже боявся, щоб американці не відвернулися від України і це було моєю головною метою під час візиту до США. Україна і тоді не була пріоритетом, ним був Індо-Тихоокеанський регіон, тобто Китай.
– Але США тоді не надавали ні прямої фінансової допомоги, ні зброї, більше того – навіть не продавали зброю. З чим тоді були пов’язані ваші побоювання?
– Тоді ми отримали від США 3 мільярди доларів кредитних гарантій. Під них я пішов на ринок і взяв дешеві кредити.
Без США не проведеш жодної резолюції Радбезу, жодної резолюції Генасамблеї ООН. Не запровадиш санкцій, не отримаєш грошей ні у Світовому банку, ні в Міжнародному валютному фонді. Що можна було тоді зробити, те й зробили.
Хто тоді був справді міцно проукраїнським? Наступний президент Сполучених Штатів Джозеф Байден. Американський народ за його адміністрації дав Україні 130 мільярдів доларів, а не 350, як каже президент Трамп.
І „Томагавків“, як каже Трамп, нам ніколи не давали. Також для протоколу: Україна ніколи не продавала американської зброї. Використовувала її для захисту свого суверенітету відповідно до Статуту ООН.
„Курс на економію Корецького – це адекватний крок“
– Ви прийняли владу в уряді, на рахунках якого було 108 тисяч гривень. Якими були ваші перші кроки в настільки патовій ситуації?
– Це ви так голосно сказали: „владу“. Моя влада обмежувалася моїм кабінетом і будівлею Кабміну. Узагалі ж нічого не було: ні місцевих органів влади, ні армії, ні поліції – тоді ще міліції, ні спецслужб. Просто жах. І 108 тисяч гривень на єдиному казначейському рахунку, щоб ми собі ні в чому не відмовляли. А боргів – до біса…
– Де ви взяли перші гроші?
– У тумбочці (посміхається).
– Чому тоді в прем’єра Корецького не виходить взяти в тумбочці?
– За останні 4 роки нашому уряду в принципі треба поставити образи всіх західних союзників і молитися на них. Чому? Розповім про цифри 2014 року.
За газ платити нічим, загальна діра „Нафтогазу“ – 10 мільярдів доларів. Зовнішні виплати, усе разом, що я мав виплатити в 2014 році, – 9,1 мільярда доларів. Знаєте, скільки грошей мені дають із барського плеча? 8,7 мільярда.
Ми з цим упоралися, але на другий рік я думаю: „Ні, хлопці, так уже не буде“. Наступного року починаємо реструктуризацію. Уряд, яким я керував, разом із міністеркою фінансів Яресько зменшує боргове навантаження – проводимо реструктуризацію загалом приблизно на 7 мільярдів доларів: 3,6 мільярда – чисте списання, плюс відтермінування відсотків.
І я скручую росіянам фігуру з трьох пальців, запроваджую мораторій на виплату 3 мільярдів доларів. Пригадуєте хабар Януковичу від Путіна за непідписання Угоди про асоціацію? До сьогодні ми цих 3 мільярдів не віддали й ніколи не віддамо.
Далі отримуємо, здається, мільярдів 15. Починаємо балансувати бюджет. І – о диво – після всієї кампанії цькування, щоб прибрати мене з посади прем’єр-міністра, я йду, й українська економіка починає зростати. Державний бюджет повністю збалансований.
Це не було диво. Просто дисципліна, відповідальність і жорстка бюджетна політика.
– „Податок на посилки“ – далеко не ноу-хау нинішньої влади, це було одне з перших рішень вашого уряду. Це справді в чомусь допомогло?
– Це було однією з умов МВФ. Питання не в сумі, а в мобілізації ресурсу. Умовно кажучи, щоб узяти мільярд, треба показати, що ти максимально залучив власні ресурси й зібрав 100 мільйонів. Бо вони кажуть: „Ти не використовуєш своїх ресурсів. З якого біса ми маємо давати гроші, якщо ти сам не робиш хоча б мінімум для наповнення бюджету?“.
Якщо порівнювати цифри за мого прем’єрства й сьогодні, співвідношення приблизно 1 до 10. Те, що дали моєму уряду, і те, що отримали уряди в 2024–2025 роках.
Загалом за 4 роки повномасштабного вторгнення ми отримали під 400 мільярдів допомоги разом із військовою допомогою, а чистої фінансової – десь 200 мільярдів. Тому коректно скажу: цим урядам було трохи легше.
Першим моїм рішенням у перші дні прем’єрства була постанова про жорстку економію бюджетних коштів.
– Нинішній уряд також запровадив жорстку бюджетну економію і навіть заблокував будь-які транзакції місцевих влад і зупинив капітальне будівництво. Це правильний крок?
– Так, але це треба було робити 25 лютого 2022 року. Для мене картинка Покровська, коли москалі вже під містом, а там латають асфальт і садять клумби – відображення безвідповідальності, розтрат, тупості. Навіть не знаю, як це назвати.
У цьому випадку я діяв би дуже жорстко, але в результаті всі були б здорові. Не розумію, як можна робити популістські програми: тисячу туди роздавати, кешбеки сюди. Мені це в голову не вкладається! І не тільки мені – цього не поясниш тим, хто дає гроші зі свого бюджету – нашим західним союзникам.
Капітальне будівництво треба було зупиняти в 2022 році, залишивши лише те, що стосується військових цілей. Крапка.
25 лютого була б постанова про жорстку бюджетну економію, а 26-го – Рада регіонів. Викликав би місцеву владу, і ми б говорили так: „Дорогі друзі, на період війни треба запровадити особливі умови використання коштів місцевих бюджетів. Усе, що стосується Збройних сил, проходить. А закупівлі для того, щоб вас любили в містах, бо ви думаєте про рейтинг і вибори – убік. Виборів не буде, якщо не збережемо державу. З рейтингами потім розберемося“.
Тут є конфлікт між „хочу, щоб мене любили виборці, бо хочу виграти вибори“ та „хочу виграти війну“. Виборці можуть мене ненавидіти, але потім оцінять. Я ближчий до другої політики.
Корецький – на електричному стільці. Парадокс у тому, що струм по ньому буде йти навіть без електрики. Увійти в історію цей прем’єр може лише в один спосіб – як людина, яка в найскладніші часи ухвалювала найскладніші рішення. Інші опції – ганебні.
Грошей на наступний рік немає. Із кожної тисячі гривень, яку витрачають із державного бюджету на будь-що – зарплати, пенсії, соціалку, – 600 гривень становлять наші доходи, а 400 – чужі гроші.
Чужі гроші – те, що дали у вигляді кредитів і грантів. Бачили, яким уже став державний борг? Це вже наступні покоління вирішуватимуть. Я, навпаки, працював над його зменшенням: коли пішов, було 67 мільярдів, зараз добігли до 200. Бог із ним, головне зараз – виграти війну.
Тому я, звичайно, підтримую курс на економію Корецького, це адекватний крок. Головне, що не було пізно пити „Боржомі“.
„Росія ніколи не вела з нами переговорів“
– Якби 24-го лютого 2022-го при владі були ви, Турчинов, Порошенко, як би діяли?
– Усім відомо про мої специфічні стосунки з Порошенком, але якщо ви питаєте, чи втік би він, то ні. Порошенко би не втік. Наша команда ж не втекла в 2014 році.
– У 2014-му війна не була повномасштабною.
– Не скажіть. У 2014-му зникло 20% економіки. Росія контролює все: від медійного простору до левової частки фінансів. Влади немає. Януковича хочуть повернути. Забули про вертольоти, які летіли з Чернігова, коли всі казали, що повертають Януковича? Сім вертольотів, потім розвернулися. Бог знає, що могло бути. Але ми не втекли.
– Підемо далі: а мир ви підписали б навесні 2022-го?
– Не можу розписуватися за інших, але ні. Це був би не мир, а капітуляція. Більше того, можливо, ми б і не поїхали на ті переговори. Із росіянами навіть контактувати не можна. Путін же досі використовує історію про ті переговори.
А от що я точно зробив би – наполягав би на запровадженні воєнного стану із грудня 2021 року, і мені було б байдуже, що відбувалося б із рейтингами. Я їхав би до Вашингтона і просив зброю.
Але це знову умовності. Ми вже не повернемо ні того, що було 4 роки тому, ні того, що було 12 років тому. Можемо тільки зробити висновки, щоб не повторювати вчорашніх помилок сьогодні й завтра.
– Чи були вікна можливостей для мирних домовленостей, на вашу думку?
– Були періоди, коли теоретично можна було спробувати. Не публічно і не у форматі, що „ми дотиснули росіян“. Путін в житті улесливий, хитрий, усміхнеться, знає, де і що сказати. Але треба дивитися на дії.
Друга чеченська війна, вибухи житлових будинків, підводний човен „Курськ“, Грузія, убивства політичних опонентів – це його modus operandi. Він у жодному разі не може піти на мирні переговори з позиції слабкого. І ресурсів у нього достатньо. Говоритиме що завгодно, але дотискатиме.
Це класичний убивця, серійний убивця, хоча і виглядає як кадебіст часів застою. Він – дзеркало свого суспільства і його неоімперських, абсолютно хворобливих уявлень про „велику Росію“. Більшість росіян – класичні неонацисти, які хочуть захопити Україну й знищити нас.
– Ви кажете, що вікна можливостей для переговорів були, але ж Україна веде їх з березня 2022-го…
– Росія ніколи не вела з нами переговорів. Ніколи. Це все брехня, спецоперація КДБ, спрямована лише на Вашингтон і Білий дім. Робота над тим, як стримати нову американську адміністрацію від підтримки України, від запровадження реальних жорстких санкцій. І як нацькувати її на європейців. Він майже досяг результату в Анкориджі. Майже. А потім щось пішло не так.
Після того я літав до Вашингтона, зустрічався з близькою до Трампа людиною. Вона сказала: „Знаю деталі Анкориджа. Добре, що це не відбулося“. Дуже коректно сказала.
Повертаючись до США та Росії: думаю, є прихована велика домовленість, точніше бажання угоди про повернення Росії на європейський газовий ринок. І якесь оточення чинної американської адміністрації матиме в цьому свою частку.
– Головним у тих домовленостях був вихід України з Донбасу?
– Думаю, там були комплексні домовленості, які стосувалися нафти, газу, обмеження армії, ніякого НАТО. Я навіть не вірю в те, що Путін погодився б на членство України в ЄС. Він заради зриву угоди про асоціацію разом із Януковичем розстрілював людей на Майдані, а тут ні з того ні з сього готовий до членства України в Євросоюзі?
Усе це було чистою спецоперацією Путіна, і вона досі триває.
Мене шокувало в нинішній російсько-американській дизельній угоді не лише те, що Трамп робить з України опудало для MAGA.
Сполучені Штати зняли санкції з повним порушенням процедури, передбаченої американським законом. Я не американський юрист, але читати вмію. Щоб зняти ці санкції, президент мав проконсультуватися, здається, із чотирма сенатськими комітетами, за 45 днів зробити повідомлення, а за 90 днів санкції знімають. Такої процедури не дотрималися.
Росія отримала великий геополітичний виграш і почала повернення на європейський енергетичний ринок. А це їхній преміальний ринок із найвищими цінами. Тисяча кубометрів газу перевалила за тисячу доларів.
„Той, хто обіцяє економічне диво – нахабний брехун“
– Чи існує чарівна пігулка для поліпшення економічної ситуації в Україні? Яких кроків, на вашу думку, досі не вжито?
– Зараз від уряду мало що залежить. Його функція – максимально отримати кошти західних донорів, обміняти американські долари й європейські євро на гривні та виконувати державний бюджет. Уряд не може стрибнути вище себе. Ми втратили 4,5 роки жорсткої бюджетної економії, дисципліни і не популістської бюджетної політики. Якби все це було, то ми б змогли наскирдувати грошей і не переживати настільки болісно нинішній момент.
Цього не зробили. Зараз усе фактично залежить від західних союзників, насамперед ЄС: чи вдасться Зеленському отримати фінансування на поточний і наступний роки. Якщо вдасться, це ще один сигнал Путіну, що Європа не відвернулася.
Нам треба було дотиснути стовідсотково зафіксоване фінансування на 3 роки, розуміючи, що уряди зміняться. Якби так було, у 2027 році ми не мали б діри 40 мільярдів доларів.
Тому найголовніше зараз – забезпечити фінансування. Друге – жорстку бюджетну дисципліну. Третє – реальну, а не показову боротьбу з корупцією.
Четверте – зважену політику Центрального банку щодо кредитування. Економіці треба дати ресурс, щоб вона хоч якось жила. Якщо подивитися на її стан, усе в мінусі. Єдина галузь, яка була в плюсі – ритейл, роздрібна торгівля. Усього на 9%. І вона піде в мінус. Звідки був плюс? Були гроші іноземців, їх віддають на соціалку, зарплати, люди йдуть і щось купують. А якщо немає за що купувати? Магазин є – прийшли, подивилися на товари, далі що?
Ключове завдання – енергетика, але його не вирішиш без Patriot. Що не розповідай про укриття. Якщо росіяни виготовляють від 70 до 120 балістичних ракет на місяць – у цьому вся відповідь. Ще не рахую реактивних „Шахедів“, які вони фактично перетворили на високоточну зброю.
Потрібна диверсифікація енергетики, людей треба забезпечити: від модульних установок до дизель-генераторів. Тут уже маємо певний досвід. А утримання Збройних сил – узагалі номер один. Армії треба платити великі гроші, тому що війна коштує дуже дорого.
Чарівної пігулки для пожвавлення економіки країни, що воює, бути не може. Може бути лише життя в кредит і мобілізація усіх ресурсів на війну.
Ті, хто розповідають про економічне диво – брехуни, нахабні брехуни. Економічне диво в сучасних умовах – узагалі вижити в цій війні.
Тетяна Даниленко, УП
IUSTITIA.BG – Investigations 2009-2026 2026-10-20 04:22:00
Останні новини, світові новини, новини країни, найважливіші новини, останні новини, найважливіше, останнє дня, Правосуддя, Петро Нізамов, Пір’я, Петро Нізамов- Пір’я, Правосуддя bg, iustitia.bg, iustitia, iusticia, usticia, розслідування, Бургас, Болгарія, новини, термінові новини, новини дня, новини сьогодні, новини сьогодні, новини Болгарії, Новини з Болгарії, бліц-новини, головні новини, найважливіше, найбільш коментовані, останні новини, Бойко Борисов, новини, погода, коронавірус, новини, новини, погода, facebook, youtube, facebook, instagram, сьогоднішні новини, новини останньої хвилини, новини сьогодні, сьогоднішні новини, новини, новини bg, провідні новини, гарячі новини, новини bg, новинний сайт, всі новини, новини bg, новини останньої години, останні, останні новини bg, новини сьогодні, новини сьогодні, новини останньої години, останні новини, сьогодні, новини bg, новини, новини 24 години, vesti bg novini, світові новини, bird bg, bivol бг, бівол, труд бг новини, останні новини сьогодні, новини бг новини, привіт, Болгарія, герб політичної партії, Делян Пеєвський, скандальний, Болгарське національне телебачення, Вільна Європа, телебачення, скандал, ексклюзив, прямий ефір, прямий ефір зараз, тв, тв онлайн, телепрограма, бг, прямий ефір зараз, теленовини, онлайн, прямий ефір онлайн, суд, суд Бургаса, окружний суд Бургаса, суд Бургаса, окружний суд Бургаса, окружний суд Бургаса, окружний суд Бургаса, апеляційний суд Бургаса, прокурор Бургаса, прокуратура Бургаса, окружна прокуратура Бургаса, головний прокурор, Іван Гешев, прокурор Гешев, Цацаров, мвр Бургас, одмвр Бургас, одп Бургас, поліція Бургас, районна поліція Бургас, прокурор Цацаров, справи сгс, суд Варна, голова Верховного суду, судові рішення у цивільних справах, рішення у справах, суд Пловдіва, судове рішення, рішення у справах, Варна суд, кримінальні, справи, районні, рішення районного суду, робота в суді, голова Верховного суду, судді Верховного суду, Софійський суд, заступники суддів, Пловдів, Пловдівський суд, судді Пловдів, Верховний суд, Інспекторат Верховного суду, Вища судова рада, Верховний суд, Вища судова рада, адвокат, адвокат у кримінальних справах, адвокат у цивільних справах, адвокат у шлюбних справах, адвокат у адміністративних справах, кримінальне право, кримінальний процес, цивільне право, цивільний процес, адміністративне право, конституційне право,
